Математика

Виды растений. Растения – это что такое? Виды растений По поперечному сечению стебли разли­чаются на

ВИДЫ И СТРОЕНИЕ РАСТЕНИЙ

Растения различаются между собой по морфологическими признаками - формой корня, стебля, листьев, цветов, плодов. Ниже приводятся основные общие сведе­ния о морфологии растений, необходимые для их определения.

Корень - один из основных вегетатив­ных органов высших растений.

Корни поглощают воду и питательные вещества и проводят их в надземные орга­ны, а также прочно закрепляют растение в почве. У некоторых растений, например у моркови, корень служит для хранения запасных питательных веществ. У корнеотпрысковых растений (малины, сирени, осины) при помощи корней производится вегетативное размножение. Все имеющие­ся у растения корни образуют корневую систему, достигающую у многих растений значительных размеров и иногда превыша­ющую надземную часть в несколько раз, проникая в глубину, например, у пшени­цы до 2 м, у верблюжьей колючки до 15 м. Корневая система разрастается и вширь - например, у кукурузы до 2 м, а у взрослой яблони до 15 м от ствола растения.

Кроме подземных, существуют и над­земные корни. Среди них различают воздуш­ные корни, которые образуются на стеблях и свисают вниз (монстера, орхидеи и др.), ходульные корни, которые отходят от ство­ла и, дойдя до почвы, внедряются в нее (мангровые растения влажных тропиков), цепкие корни, при помощи которых мно­гие лианы прикрепляются к стволам, ска­лам и поднимаются к источнику света (плющ, ваниль и др.). У некоторых болот­ных растений тропиков встречаются дыха­тельные корни, которые поднимаются над поверхностью болота и обеспечивают воз­духом корневую систему. Корневые систе­мы растений всасывают и поглощают воду и растворенные минеральные соли из по­чвы и служат проводящими тканями при транспортировке этих веществ.

Корневая система , имеющая хорошо разви­тый главный корень (он длиннее и толще дру­гих) и отходящие от него боковые корни, на­зывается стержневой. Встречается у ели, бобовых, щавеля, подсолнечника и др.

Стержневые корневые системы делятся на конусовидные (у моркови) и репчатые (у свеклы); мочковатые - главный корень не развит, а корневую систему составляет пучок (мочка) корней примерно одинако­вой толщины (злаки, лютик, лук, чеснок и др.); придаточные корни - отходят от кор­невища (многолетние травы, вир и др.), образуются на стеблях, особенно на пол­зучих, даже на листьях.

У некоторых растений корни служат хра­нилищем питательных веществ, в связи с чем они становятся толстыми и мясисты­ми. Это корнеплоды моркови, петрушки, репы, брюквы, свеклы и др. В строении кор­неплода принимает участие и стебель: вер­хняя часть корнеплода, несущая листья (головка), является укороченным стеблем. Корнеплоды являются двулетними расте­ниями. Корневые клубни - утолщенные хра­нилища питательных веществ - образуются из боковых и придаточных корней (георги­ны, чистотел, орхидеи и др.).

Корневище. На корневище, как и у над­земного побега, есть верхушечная и боковые почки. Из почек корневища вы­растают его боковые ответвления и над­земные побеги. В корневищах пырея, вет­реницы, ландыша и др. откладывается много питательных веществ, которые расходуются весной для образования новых вегетативных органов, а также цветков, плодов и семян. Корневища ха­рактерны для большинства многолетних травянистых растений (осока, пырей, щавель, первоцвет и др.).

Корневище внешне очень похоже на ко­рень, однако у корня никогда не бывает не только листьев, но даже и их зачатков, корневище же и под землей остается стеб­лем, поэтому на нем можно обнаружить зачатки листьев в виде небольших чешуек, «глазков».

Корневища, как и корни, бывают уд­линенной формы и располагаются в земле горизонтально, вдоль поверхности почвы, или вертикально, как настоящие корни.

Клубни представляют собой массивные утолщения стебля с небольшими зачатка­ми листьев в виде «глазков».

Стебель растения осуществляет следу­ющие основные функции:

Поддерживает листву в воздухе, рас­полагая се так, чтобы она получала как можно больше света;

Служит проводником питательных ве­ществ от корня к листьям и обратно.

Облиственный стебель называется побе­гом, место прикрепления листа к стеблю - узлом, а участок стебля между узлами - междоузлием.

Стебли растений имеют различную фор­му , цвет и отличаются большим разнооб­разием.

По положению к поверхности земли раз­личают следующие виды стеблей:

  • прямостоячий стебель;
  • приподнимающийся (восходящий) - вни­зу горизонтальный, кверху становящийся вертикальным (чабрец, толокнянка и др.);
  • ползучий - стелющийся по земле, та­кой стебель часто укореняется с помо­щью придаточных корней (лапчатка, бар­винок и др.);
  • вьющийся - обвивается вокруг опоры (фасоль, вьюнок);
  • лазящий поднимается вверх, цепля­ясь за опору усиками (горох, виноград, огурцы).

Видоизмененные стебли состоят из не­доразвитого укороченного стебля (дон­це), несущего многочисленные тесно сближенные мясистые листья (лук, тюль­пан, лилия).

Видоизменение стебля, образующееся из укороченных побегов, называется ко­лючкой (боярышник, терновник). Вырос­ты коры, легко снимающиеся вместе с пей, называются шипами (шиповник, роза, малина). Длинные ползучие тонкие стебли называются усами (земляника).

Усики - тоже измененные побеги, с помощью которых растение цепляется за опору, поднимаясь вверх (виноград, тык­венные).

По поперечному сечению стебли разли­чаются на:

  • цилиндрические, их большинство (ро­машка, кукуруза);
  • сплюснутые (аир);
  • трехгранные (ландыш, осока);
  • четырехгранные (губоцветные);
  • многогранные (кактусы);
  • ребристые (хвощ, валериана).

Безлистный, несущий соцветие стебель называют стрелкой (лук, примула, одуван­чик). Листья у таких стрелок у самой земли образуют прикорневую розетку.

Стебли могут быть травянистыми и дре­весными.

Среди древесных различают деревья, ку­старники, полукустарники.

Деревья - это жизненная форма много­летних растений с одним стеблем (ство­лом), сохраняющимся в течение всей его жизни. Все это свойственно высшим расте­ниям, имеющим расчленения на листья, стебли и корни. У низших растений такого расчленения нет. Тело низших растений называют слоевищем, или талломом (от греч. «таллос» - росток).

Кустарники - жизненная форма многолетних растений, для которых характерны многочисленные стволы с ветвями, отхо­дящими почти от поверхности земли. Главный ствол развивается лишь в начале жиз­ни растения.

Полукустарники - кустарники, дереве­неющие лишь снизу, в верхней части они травянистые, к зиме сохнут и отмирают (шалфей, черника).

У деревьев и кустарников все надземные части многолетние, кроме листьев, кото­рые в основном живут только один год.

Травами называют жизненную форму ра­стений с сочной, зеленой и продревесневающей полностью всей надземной частью ежегодно отмирающей (кроме почек).

Среди цветковых растений различают однолетние, которые живут один год, в течение которого они вырастают из се­мян, зацветают, плодоносят и отмира­ют. Двулетние живут два года. В первый год из семян развивается вегетативная часть растения, на второй год образуется цве­тоносный побег. После плодоношения двухлетники отмирают. Многолетние жи­вут более двух лет, некоторые до 100 лет и более. Достигнув определенного воз­раста, многолетние растения могут цве­сти и плодоносить каждый год. Однолет­ние и двулетние - травянистые растения, а многолетними могут быть как травяни­стые, так и кустарниковые или древес­ные растения.

Многие растения имеют па себе листья. Карл Линней устанавливал 170 различных типов листьев.

Лист - вегетативный орган, образую­щийся на стебле и выполняющий важней­шие функции зеленого растения - фотосин­тез, транспирацию (регулируемое испарение воды) и газообмен.

У большинства растений листья име­ют зеленую окраску и состоят из листо­вой пластинки и черешка, с помощью которого прикрепляются к стеблю. Такие листья называют черешковыми (у ябло­ни, березы). Листья без черешков назы­вают сидячими (у льна, агавы). У злаков нижняя часть листа расширена и охваты­вает стебель, образуя влагалище (влага­лищные листья). У многих растений у основания черешка листа развиваются особые выросты - прилистники, имею­щие вид пленок, чешуек, маленьких ли­сточков. Размер листьев бывает от не­скольких миллиметров до 10 м и более (у пальм). Продолжительность жизни листьев зависит от морфолого-физиологических особенностей растения, сезонных изме­нений в природе (продолжительной за­сухи, резких похолодании и других фак­торов). У листопадных растений лист удерживается на протяжении вегетаци­онного периода, т. е. несколько месяцев; у вечнозеленых (ели, сосны, плюща, араукарии и др.) - от 1,5 до 5 лет и бо­лее. Видоизменения листьев возникли в процессе эволюции вследствие влияния окружающей среды, поэтому некоторые листья иногда непохожи на обыкновен­ный лист. Например, колючки у какту­сов, барбариса и др.- приспособления к уменьшению площади испарения и свое­го рода защита от поедания животными.

Лист обычно состоит из двух частей: пла­стинки и черешка.

Лист, лишенный опушения, называ­ется голым, имеющий волоски - опу­шенным, обильно опушенный - шер­стистым.

По способу прикрепления листья под­разделяются на:

Сидячие - листья, лишенные черешка.

У места прикрепления листа к стеблю иногда располагаются небольшие листоч­ки - прилистники. Их обычно бывает два, они разнообразной формы, иногда срас­таются вместе, образуя вокруг стебля тру­бочку-раструб (бобовые, розоцветные).

Зонтичные - образующие листовые вла­галища за счет расширения черешка у не­которых растений.

По степени образования различают ли­стья простые и сложные.

Простые листья содержат на черешке одну листовую пластинку - цельную или расчлененную (лопастную), по этому при­знаку простые листья разделяют на две разновидности.

При описании цельных листьев указы­вают форму листовой пластинки и очерта­ние края листа.

По форме листовой пластинки различа­ют листья:

  • игольчатые (хвоя);
  • шиловидные - более короткие и широ­кие, чем хвоя (можжевельник); линей­ные - длинные с параллельными краями (злаки, аир);
  • продолговатые - длинные, но края не параллельны (облепиха);
  • ланцетные - длина в 3-4 раза больше ширины (ива);
  • овальные;
  • округлые (настурция, осина);
  • яйцевидные - округлое основание и за­остренная вершина (сирень, крапива);
  • обратнояйцевидные - вершина округлая, основание заострено (толокнянка);
  • ромбические лопаточные (нивянка);
  • сердцевидные (липа);
  • почковидные (копытень);
  • стреловидные (стрелолист);
  • эллиптические (фикус, коровяк);
  • заостренно-эллиптические (черемуха, ландыш, крушина);
  • щитовидные - листья любой формы, у которых черешок прикрепляется не к краю, а к середине листа (настурция).

При определении растения важен и край листа.

В зависимости от очертания края листья подразделяются на:

  • цельные (ландыш);
  • зубчатые - острые зубцы с равными сторонами (земляника);
  • пильчатые - острые зубцы наклонены в одну сторону - к вершине листа (крапи­ва, черемуха);
  • выемчатые - по краю имеются выемки (мать-и-мачеха);
  • городчатые - зубцы тупые и закруглен­ные, выемки между ними острые (коровяк);
  • волнистые (ламинария, вахта).

Края листовой пластинки бывают и бо­лее сложными:

  • двоякозубчатыми (девясил высокий);
  • городчато-зубчатыми (мужской папорот­ник) и др.

Простые листья с расчлененной лис­товой пластинкой отличаются от цель­ных более глубокими надрезами на краю листа.

В зависимости от глубины надрезов раз­личают листья:

  • лопастные - надрезы листовой пластин­ки достигают трети или четверти ее шири­ны (дуб, клен);
  • раздельные - разрезы более глубоки, но не достигают главной жилки или черешка (лютик, валериана).

Участки между надрезами соответствен­но называют лопастями, долями (у раз­дельных), сегментами (у рассеченных).

По степени удлиненности листовой пла­стинки различают листья:

  • пальчатые - длина и ширина приблизи­тельно одинаковы, у них обычно нет глав­ной жилки (клен).
  • перистые - длина превышает ширину, имеют главную жилку (дуб).

При описании листьев с расчлененной листовой пластинкой обычно отмечают два указанных признака и употребляют двойные названия - пальчатолопастный (клен), перистолопастный (дуб), пальчаторазделенный и т. д. При нечетном коли­честве сегментов листья называются непарноперисторассеченными.

Сегменты перистых листьев , в свою оче­редь, могут иметь глубокие надрезы 2-го по­рядка - дваждыперисторассеченные (муж­ской папоротник). При наличии надрезов 3-го и более высоких порядков листья на­зывают соответственно триждыперисторассеченными или многократноперисторассеченными (укроп, тмин).

Часто при описании листьев с расчле­ненной листовой пластинкой так же, как и для цельных, указывают и очертание ли­стовой пластинки, например, у дуба - обратнояйцевидные и перисто-лопастные, у тмина - ланцетовидные и триждыперисторассеченные.

У сложных листьев листовая пластинка состоит из нескольких листочков, которые прикрепляются к черешку или главной жил­ке короткими черешками. Эти листочки в от­личие от простых листьев при листопаде опа­дают поодиночке. Но разница между этими типами не всегда отчетливо выражена. Слож­ные листья также разделяются на:

  • пальчатоспожные - листовые пластинки прикрепляются к одному центру (конский каштан, дикий виноград);
  • перистосложные - листовые пластинки прикрепляются по всей длине черешка (горох, боб, акация);
  • тройчатосложные - состоят из трех ли­стовых пластинок (клевер).

Встречаются и переходные формы - пальчатоперистосложные (стыдливая мимоза).

По количеству отдельных листочков раз­личают:

  • парноперистосложные (желтая акация);
  • непарноперистосложные (рябина, солодка).

Отдельные листочки также могут быть сложными, их в таком случае называют дваждыперистосложными, дваждытройчатосложными и т. д.

По расположению лист на стебле мо­жет быть:

  • очередным - в каждом узле побега толь­ко один лист (береза, подсолнечник),
  • супротивным - в узле находится два ли­ста, расположенных друг против друга (ка­лина, бузина),
  • мутовчатым - в узле находится три и более листьев (можжевельник).

У некоторых растений листья образуют прикорневую розетку у основания стебля (одуванчик, подорожник).

Для определения вида растений особое значение имеет цветок, который является важнейшим органом растения. Цветки бы­вают не у всех растений, а только у покрытосеменных, которые иногда назы­ваются цветковыми растениями.

Окраску цветку придают его второсте­пенные части, играющие защитную или «сигнальную» роль, привлекая к себе на­секомых, в то время как часть цветка, в которой происходят важнейшие процессы образования половых клеток (гамет), в большинстве случаев невзрачна и плохо заметна.

При описании цветка покрытосеменных используют ряд терминов.

Цветоножка - часть стебля, несущая цветок. Если цветоножка не развита, цве­ток называют сидячим. Цветоножка выхо­дит из пазухи листа, который называется кроющим, или, менее правильно,- при­цветником. Кроме того, у многих растений на цветоножке бывают еще один или два маленьких листочка, которые называются прицветничками.

Цветоложе - верхняя часть цветонож­ки, к которой прикрепляются все части цветка - чашечка, венчик, тычинки, пес­тики. Цветоложе обычно бывает несколько расширенным, оно может быть плоским, у некоторых коническое (лютик, малина) или вогнутое (роза, вишня, слива).

Чашечка является наружным кругом цветка, ее образуют обычно зеленые лис­точки - чашелистики. Различают раздель­но- и сростнолистную чашечки, в после­дней срастаются чаще всего лишь нижние части чашелистиков, образуя трубочку. При описании формы чашелистиков при­меняют тс же термины, что и для листа.

Венчик обрамляет чашечку, состоит из листочков - лепестков, окрашенных у разных растений в разные цвета. У многих видов растений венчик окрашен в один цвет, характерный для данного растения (василек, черемуха, рябина), у других цвет венчика может варьировать (роза, сирень, картофель). Венчик может быть раздельнолепестным (черемуха, шипов­ник) и сростнолепестным (пасленовые, губоцветные). Сросшиеся части образуют трубочку, не сросшиеся - отгиб. Различа­ют венчики: правильный - все лепестки одинаковы или, если они разные, правильно чередуются (лилия, вишня, мак); неправильный- лепестки отличаются по форме и размеру (фиалка, львиный зев), через венчик у них можно провести лишь одну плоскость симметрии. Правильный венчик может быть колокольчатым (ко­локольчик), воронковидным (вьюнок), трубчатым (подсолнечник). При непра­вильном венчике различают двугубый венчик - имеется верхняя и нижняя губа (губоцветные, норичниковые), мотыль­ковый (у бобовых, гороха) и др.

Растения, имеющие венчик и чашечку, называются двупокровными, а растения, цветки которых имеют только чашечку или только венчик (или не имеют ни того ни другого),- однопокровными.

Чашечка и венчик образуют околоцвет­ник. Если чашечка и венчик в нем различ­ны, он называется двойным. Простой око­лоцветник состоит из одного круга и окрашен в один цвет, он может быть вен­чиковидным, т.е. окрашенным, как вен­чик, в разные цвета (тюльпан, ландыш, подснежник), или чашечковидным - ок­рашенным в зеленый цвет (свекла, крапи­ва, щавель). У некоторых растений около­цветник отсутствует - это голые цветки (ясень, ива, осока).

Основными частями цветка являются тычинки (где возникают пыльцевые зерна, внутри которых появляются мужские га­меты - спермин) и пестик (где образуется яйцеклетка). Тычинка состоит из нижней части - тычиночной нити - и пыльника, содержащего пыльцу. Количество тычинок бывает различным, о чем указывается при описании растения.

Пестик состоит из вздутия - завязи, си­дящей на небольшой подушечке - цвето­ложе, которым кончается цветоножка. Над завязью возвышается небольшая колон­ка - столбик, заканчивающийся плоским или ветвистым рыльцем, на которое по­падает пыльца. Завязь всегда полая. Внутри нес, в гнезде (или гнездах), находятся се­мяпочки, или семязачатки, а в каждой семяпочке - яйцеклетка. Из пестика после оплодотворения образуется плод. В цветке часто (но не всегда) развивается около­цветник-лепестки, слагающие венчик цветка, и чашелистики, из которых скла­дывается чашечка - наружная обертка цветка. И главные, и второстепенные час­ти цветка располагаются на цветоложе.

Большинство цветков имеют и тычинки, и пестик. Такие цветки называют обоеполы­ми. Могут быть только пестичные и только тычиночные цветки. Растение, на котором развиты и тычиночные, и пестичные цвет­ки, называется однодомным (береза, дуб, кукуруза, огурец, ольха). У одного и того же вида растения могут встречаться особи, не­сущие только пестичные, и особи, несущие только тычиночные цветки. Такие растения называются двудомными (крапива, облепи­ха, осина, тополь, щавель). Эти растения разнополые - мужские (тычиночные) и женские (пестичные) особи. Тычиночные особи никогда не приносят семян. У обоепо­лых растений в цветке находятся тычинки и пестики (черемуха, мак, крушина), у однополых - в мужском цветке имеются только тычинки, а в женском - только пе­стики. Бывают и многодомные растения, у которых наряду с однополыми цветками имеются и обоеполые (гречиха, ясень).

Цветы бывают одиночными, они обыч­но крупные. Мелкие цветки собраны в со­цветия, которые отличаются значитель­ным разнообразием.

Различают простые и сложные соцветия.

Простые соцветия имеют главную ось (цветонос), на которой расположены цве­тоножки с цветами.

Среди простых, соцветий различают не­сколько разновидностей:

Кисть - от удлиненной цветочной оси отходят почти равной длины цветоножки с отдельными цветками (черемуха, багуль­ник, смородина, белая акация). Кисть бы­вает и односторонней, как у ландыша.

Коло с отличается от кисти отсутствием цветоножек, на удлиненном цветоносе расположены сидячие цветки (подорож­ник, орхидея).

Сережка - поникающее соцветие в виде колоса, имеются только однополые цвет­ки (ива, тополь, береза).

Початок - колос с толстой мясистой осью (кукуруза, вир, белокрыльник).

Щиток - его можно рассматривать как кисть, у которой цветки находятся на од­ном уровне, так как нижние цветоножки длиннее верхних (калина, валериана, бо­ярышник).

Зонтик - на укороченной оси распо­лагаются цветоножки, как прутья зонтика (лук, чистотел, вишня, яблоня).

Головка - главная ось укорочена, на се вершине густо расположены сидячие цвет­ки (клевер, чабрец).

Корзинка - многочисленные сидячие мелкие цветки расположены на утолщенной и расширенной части цветоножки - цвето­ложе - плоском или вогнутом. Снаружи соц­ветие прикрыто зелеными листочками - это обертка. Такое соцветие иногда принимают за один цветок. Цветки в корзинке бывают труб­чатыми (пижма) и язычковыми (одуванчик). У некоторых растений в соцветии находятся два этих вида цветков (ромашка аптечная, подсолнух, арника горная).

Сложные соцветия - от главной цветоч­ной оси отходят боковые, на которых раз­мещены простые соцветия. Сложный колос состоит из простых колосков, сидящих на общей оси (злаки, пырей).

Сложный зонтик - соцветие образовано несколькими зонтиками (зонтичками), расположенными на концах боковых осей (морковь, петрушка, укроп, тмин).

Метелка - сложная кисть - на главной удлиненной оси находятся боковые цвето­носные ветви в виде кисти. Общее очерта­ние метелки обычно пирамидальное (си­рень, полынь, овес).

В сложных соцветиях встречаются ком­бинации разных простых соцветий - на­пример, щитка и корзинки (тысячелист­ник, пижма). Вместо одиночных цветков, образующих простой щиток, здесь находят­ся соцветия в виде корзинок.

Плод чаще образуется за счет сильно разросшейся завязи пестика. Главной час­тью плода являются семена, они находят­ся внутри околоплодника. Плод удержива­ется на плодоножке - бывшей цветоножке. Плоды делятся на сухие и сочные. Различа­ют также одно- и многосемянные плоды.

Односемянные сухие плоды. Семянка - односемянный плод с кожистым около­плодником, не срастающимся с семенем (подсолнечник, ромашка). На верхушке плода может быть хохолок (одуванчик, валериана), что способствует разносу се­мян ветром.

Орех - твердый деревянистый около­плодник (лесной орех), такие плоды мень­ших размеров называют орешками. Семян­ки и орешки с кожистыми перепончатыми придатками называют крылатками (вяз, ясень, конский щавель, береза).

Зерновка - пленчатый тонкий около­плодник срастается с семенем (злаки).

Многосемянные сухие плоды. В отличие от односемянных плодов они вскрывают­ся, освобождая семена. Коробочка может иметь различное число гнезд и открывать­ся по-разному - крышечкой (подоро­жник, белена), зубчиками па верхушке (первоцвет), несколькими створками (зве­робой, трехцветная фиалка), дырочками (мак, львиный зев), продольными трещин­ками (дурман, молочай).

Боб - одногнездный многосемянный плод, открывается двумя створками (горох, фасоль, донник).

Листовка - похожа на боб, но откры­вается только одной щелью по шву сра­щения (живокость).

Стручок - двугнездый многосемянный плод, раскрывается двумя створками, меж­ду которыми находится перегородка, на ней с двух сторон располагаются семена (капуста, горчица, желтушник). Более мелкие плоды такого строения называют стру­чочком (пастушья сумка). Сочные плоды.

Костянка - семя находится внутри твер­дой деревянистой оболочки (косточка), снаружи которой располагаются мякоть и кожица (слива, вишня, черемуха). Они могут иметь и несколько семян (круши­на, толокнянка). Костянки бывают и су­хими (грецкий орех, миндаль).

Ягода - семена находятся внутри сочно­го околоплодника, состоящего из мякоти и кожицы (черника, клюква, брусника, смородина, виноград, томаты).

Тыквина - в отличие от ягоды наружная часть околоплодника твердая, даже дере­вянистая (тыква, арбуз, дыня, огурец).

Сложные или сборные плоды образуются из цветка с несколькими пестиками, состоят из простых плодиков. Они могут быть сухими и сочными. Сборный орешек (горицвет ве­сенний), сборная семянка (лапчатка), сбор­ная костянка (малина, ежевика) - это при­меры сборных плодов.

Существуют и ложные плоды - в их обра­зовании принимают участие, кроме завязи, и другие части цветка. Так, у земляники сочная съедобная часть - мякоть - образуется за счет разросшегося цветоложа, а мелкие плодики (семянки) находятся на поверхно­сти. У шиповника стенки плода образуются также разросшимся цветоложем, а пло­дики - орешки - находятся внутри.

Навколишній світ строкатий і різноманітний. Природа, яку ми бачимо щодня - це насправді величезна царство, частину якого складають рослини. Іноді ми милуємося ними, іноді просто не помічаємо, але факт залишається фактом: рослини - це окремий світ, навколишній. Він живе і розмножується за своїми, окремими законами, але без нього не існували б ні тварини, ні люди.

Що це таке?

Напевно кожен з нас знає назви деяких рослин і те, як вони виглядають насправді. Багато людей з легкістю відрізнять лист каштана від акації, квітка тюльпана від маку. Але тільки наука ботаніка може дати відповідь, до якого виду, сімейству або класу належить та чи інша рослина, назве його ареал проживання та інші нюанси, невідомі звичайній людині.

Насправді, рослини - це багатоклітинні конструкції, які поміщені ще давньогрецьким філософом Аристотелем в клас живих організмів, які не вміють пересуватися. Як ми знаємо, рослинам властиві ріст і розвиток, але не переміщення в просторі.

Одного точного визначення цієї назви немає, але всі вчені приходять до висновку, що рослини - це окремий унікальний організм. Завдяки йому не зникають з природи інші екосистеми, більше того, вони нормально розвиваються і функціонують.

Ознаки рослин

Незважаючи на те, що в світі існує величезна кількість рослин (близько 320 000 видів, а за іншими даними, їх близько 350 000), все ж існують параметри, за якими класифікуються практично всі такі організми:

  • Щільні оболонки з целюлози, властиві клітинам.
  • Наявність хлоропласта із зеленим пігментом, завдяки якому відбувається фотосинтез, і, як результат, спостерігається зелене забарвлення листя.
  • Рослини не можуть переміщатися в просторі.
  • Зростання цих організмів відбувається постійно, весь життєвий цикл.
  • Регуляція життєдіяльності рослин здійснюється за рахунок фітогормонів.

Рослинне розмаїття

Як уже згадувалося, науці відомо величезна кількість представників флори. Вид рослин - це ті організми, які мають деякі загальні ознаки, що передаються у спадок. Приміром, одновидових вважаються конвалії: травневий, сріблястий, закавказький. Таким чином, класифікуються не тільки рослини, але і тварини, а також інші живі істоти.

Вид об"єднується в рід, рід - в сімейство, сімейство - в порядок, порядок - в клас, клас - у відділ, а той, у свою чергу, - в групи. Вищі рослини - це ті організми, які мають складну диференціацію. Вони поділяються на корінь, листя і стебло (або стовбур).

Повною протилежністю вищому царству є нижчі рослини - ті, які живуть у воді, не мають коріння, квітів, стебла. Вони можуть бути як одноклітинними, так і дуже великими, досягаючи 50-60 м в довжину. Така генеалогія властива всім рослинам без винятку.

Існують види, невідомі науці, ті, які відкриваються щороку вченими з усього світу, досліджуються і потрапляють в загальну класифікацію. Якщо подібних організмів в цій класифікації немає, створюється нова. Також існують рослини, які зникають з лиця планети. Такі види називають зникаючими або вимираючими. Вони заносяться до Червоної книги.

Крім різноманітності видів рослини також відрізняються за своєю життєвою формі - тому зовнішньому вигляду, який ми звикли бачити навколо себе. Це дерева, чагарники, ліани, напівчагарники, сукуленти і трави. Кожній з цих форм притаманне своє будову.

З чого складається рослина

Кожна рослина має свою унікальну структуру. Залежно від виду вона змінюється. Одні з них одноклітинні, а інші мають складну систему будови. Приміром, дерево - це рослина, що належить до вищої категорії. Воно має декілька складових частин і є одним з найскладніших представників флори.

Незважаючи на це, більшість рослин складається з кореня, стебла або стовбура (у дерев і чагарників), листя, зрідка - квітів, з яких можуть розвинутися плоди. Деякі види, наприклад, шипшина, рожеві кущі і акація, мають колючки. Вони виконують захисну функцію для рослин, щоб їх не могли з"їсти тварини або пошкодити люди.

Підземна і надземна частина рослин

Корінь рослини - це основне джерело життєвих сил. Він найчастіше знаходиться під землею і живить організм вологою і корисними речовинами. Без цієї частини рослина просто загине. Завдяки кореню можна розмножувати деякі види рослин. Без нього вони загинуть. Приміром, папороть, навіть якщо він був викопаний із землі, на наступний рік знову може вирости недалеко від того місця, де ріс його попередник.




Від кореня відходить стебло. На ньому розташовуються інші частини, які мають вищі рослини. Це важлива складова живих організмів, адже по ній в листя, квіти і плоди надходить вода, мінеральні речовини, циркулює рослинний сік. Якщо корені не вистачає корисних речовин, стебло буде млявим і нерозвиненим або взагалі загине.

Надземними пагонами, хоч і видозміненими, можна назвати нирки (зачатки стебла, з яких виростають пагони), колючки (короткі пагони з гострим кінцем - троянда, шипшина), вусики (виноград), кладодії (у кактусів) і псевдобульби (потовщення близько грунту у деяких орхідей).

Підземні стебла підрозділяються на кореневища (різні види дерев), бульби (картопля), столони (адокса), цибулини (цибуля, лілія), бульбоцибулини (гладіолус). В одних видів вони служать тільки для розмноження, в інших - опорною базою для листя.

Ще одна частина, яка характеризує вищі рослини, - це лист. Так називають зовнішній орган, який бере участь у фотосинтезі, може затримувати вологу і поживні речовини.

Квітка, плід, сім"я...

Ці частини рослини називають генеративних, тобто репродуктивними. Саме завдяки їм і продовжується життя виду на Землі. Коли настає певна пора для кожної рослини, на ньому з"являється квітка, значить, цей організм готовий до запилення і подальшого розмноження. Складна структура квітки дозволяє зберегти маточки і тичинки, обпилити їх, щоб надалі на його місці з"явився плід. Така метаморфоза притаманна плодовим деревам і деяким кущам.

У інших же представників квіткових саме в самому квітці, біля основи маточки, знаходяться семяпочки, де розвиваються насіння. Представниками такого виду рослин є пшениця, мак та інші.

Плід рослини - це останній етап у розвитку квітки. У ньому знаходиться багато корисних людському організму речовин, які необхідні для нормальної життєдіяльності та розвитку. Вивчає всі плоди спеціальна наука - карпологія. Адже класифікація їх дуже різноманітна і обширна.

Саме в плоді часто знаходиться насіння рослини. Воно формується з семяпочки і є тією частиною, завдяки якій продовжиться популяція виду. Насіння рослин - це зародки майбутнього організму, яка з"явиться на світ наступного період зростання.

Навіщо потрібні рослини?

Без рослинного світу не було б ні тварин, ні людини. У цьому і полягає їх найголовніша роль на нашій планеті. Рослини - це ті організми, які поглинають сонячну енергію, перетворюючи її в корисні для себе речовини. Також вони характеризуються можливістю переробляти повітря. Поглинаючи шкідливий вуглекислий газ, вони виділяють кисень. Тому можна з упевненістю сказати, що завдяки рослинам існує вся земна екосистема.

Рослини є їжею для тварин і людей. Без них не було б життя. З цієї причини відбувається одомашнення рослин, їх окультурення. Адже не кожне з них можна вживати, як, наприклад, це було з картоплею, який ріс на плантаціях Америки в абсолютно непридатному для їжі вигляді. Але коли його завезли до Європи і одомашнили, він став головним овочем у жителів нашої планети.

Екологічна захист

Не тільки переробкою шкідливого газу в кисень славляться рослини. Вони також дуже позитивно впливають на отримання енергії іншими екосистемами. Рослини - це справжня киснева маска нашої планети, яка підтримує життєзабезпечення на ній.

Крім того, представники флори є основною їжею для багатьох травоїдних тварин. Чи не вживаючи в їжу м"яса, вони б опинилися на межі виживання. Тому подібні організми дуже корисні в харчових цілях.

Крім того, вони неоціненні для грунту. Дерево - це рослина, яка своїми довгими коренями допомагає запобігти ерозії грунту, утримує береги річок від осипання.

Квітка - це рослина, яка приносить масу позитивних емоцій. Його дарують на свята, вирощують на підвіконнях і захоплюються барвистими переливами і неповторним ароматом.

Висновок

Важливу роль в екосистемі планети займають всі рослини. Їх пилком харчуються комахи. Загалом, без рослин життя на Землі не існувало б зовсім.

Поділися в соц мережах:


Увага, тільки СЬОГОДНІ!

Як люди використовують рослини знають багато з нас, але детально це питання “яку користь дають людям рослини” ми розглянемо в цій статті.

Як людина використовує рослини?

Розповідь про використання рослин людиною слід почати з того, що існують п’ять основних сфер, де людина прямо чи опосередковано використовує рослини:

  • Як продукти харчування;

Вперше з’явилося свідоме ставлення людини до рослин, коли ми почали збирати їх, щоб зїсти. Плоди і бульби, насіння і коріння, молоді пагони і навіть цілі рослини складали значну частину раціону стародавніх людей. При цьому потрібно було вміти відрізнити рослини їстівні від неїстівних та отруйних. Так дуже швидко встановився тісний і прямий зв’язок людей з рослинами, який все зміцнювався з накопиченням нових знань про різні види рослин, а також з винаходом способів отримання вогню і пов’язаною з ним обробкою зібраних рослин і значним поліпшенням їх харчових якостей.

  • Джерело сировини для промисловості;

Рослини часто використовують як вихідний матеріал або сировину. Деревина, бавовна і інші волокна, а також отримані з рослин каучук, целюлоза, рослинні масла і жири, дубильні речовини і барвники все ще потрібні для багатьох галузей народного господарства.

Як лікарські засоби;

Як лікарські засоби рослини відіграють дуже важливу роль. Відомості про лікарські властивості рослин зберігалися у народів багато століть. Сьогодні відомі речовини, що містяться в багатьох рослинах, і ми знаємо, який вплив вони надають на організм людини.

  • У декоративних цілях;

Ну хто з нас не любить прикрасити своє житло, клумбу або сад красивими квітами або рослинами? Вони надають особливий затишок і відчуття тепла.

Ботаніка (від грец. бота не – трава, рослина ) – наука про рослини . Ця наука вивчає видовий склад рослин, будову, розвиток, життєдіяльність, закономірності поширення рослинних організмів. "Батьком" ботаніки був Теофраст (III-IV ст. до н. є.), який описав близько 500 рослин і зробив спробу їх класифікувати. У процесі свого розвитку ботаніка диференціювалась на велику кількість окремих розділів, які тісно пов"язані між собою і, водночас, можуть розглядатися як самостійні ботанічні дисципліни: морфологія рослин, цитологія рослин, гістологія рослин, ембріологія рослин, генетика рослин, фізіологія рослин, систематика рослин, палеоботаніка, екологія рослин, альгологія, бріологія та ін.

Рослини – клітинні еукаріотичні організми, які здатні до автотрофного живлення та ведуть здебільшого прикріплений спосіб життя. Розміри рослин дуже різні: від одноклітинних мікроскопічних (більшість одноклітинних водоростей) до багатоклітинних гігантських дерев завтовшки 10-12 м (баобаб) і висотою 100- 155 м (секвойя).

Особливості будови рослин

Молекулярний рівень організації рослин визначається складом і перетвореннями хімічних елементів, неорганічних та органічних молекул. Неорганічними речовинами, які в найбільшій кількості використовуються рослинами, є вода, мінеральні солі, кисень, вуглекислий газ. Надходять ці речовини до рослин в процесі живлення: вода, мінеральні солі – у процесі мінерального живлення через корінь; вуглекислий газ – завдяки повітряному живленню через листки і утворюється при диханні рослин; кисень – завдяки повітряному живленню через листки і утворюється при фотосинтезі. Вода бере участь у фотосинтезі, транспортуванні речовин, здійснює регуляцію температури тіла тощо. Вуглекислий газ використовується для фотосинтезу, а кисень – для розщеплення речовин і отримання енергії. З мінеральних солей найбільше значення для рослин мають солі Калію, Кальцію, Натрію, які використовуються рослинами для регуляції процесів і транспортування речовин. Найпоширенішою в рослинному світі групою органічних речовин є вуглеводи , які беруть участь майже в усіх процесах рослинних клітин і організму в цілому. У процесі фотосинтезу утворюється глюкоза, до складу клітинних оболонок входить целюлоза, про запас відкладається крохмаль. Жири є запасними речовинами, мають важливе значення в побудові клітинних оболонок та обміні речовин клітини, при розкладі жирів вивільняється необхідна для життєдіяльності організмів енергія. Білки беруть участь у побудові нових клітин, впливають на швидкість хімічних реакцій, регулюють процеси обміну речовин. Нуклеїновим кислотам належить провідна роль у зберіганні спадкової інформації та передачі її нащадкам.

Клітинний рівень організації рослин, у зв"язку з особливостями життєвих функцій, має певні особливості. Головною характерною рисою рослин є їхня здатність до фотосинтезу, через що для них властиві пластиди (хлоро-, хромо- і лейкопласти), у яких утворюються та запасаються органічні речовини. А запасають і накопичують рослини переважно полісахарид крохмаль. Оскільки рослини ведуть нерухомий спосіб життя та мають великі розміри, їхні оболонки мають бути особливо міцними, тому їхня клітинна стінка побудована з целюлози. Велике значення для рослин має транспортування речовин, який поєднує органи рослини в єдиний організм, тому між клітинами є цитоплазматичні містки (плазмодесми ). У рослинних клітин – великі вакуолі, оскільки беруть участь у здійсненні багатьох функцій організму: запасання речовин, зберігання продуктів виділення, регуляція вмісту води у цитоплазмі тощо.

Схематична будова рослинної клітини: 1– плазмодесми; 2 – клітинна стінка з целюлози; З – плазматична мембрана; 4 – цитоскелет; 5 – цитоплазма; 6 – хлоропласт; 7 – рибосоми; 8 – включення з крохмалю; 9 – апарат Гольджі; 10 – лізосома; 11 – мітохондрія; 12 – вакуоля з клітинним соком; 13 – гладка ЕПС; 14 – пероксісома; 15 – шорстка ЕПС; 16 – ядро.

  • На тканинному рівні в багатоклітинних рослин мажуть бути такі тканини, як твірні, покривні, механічні, провідні, основні Іноді виділяють секреторні тканини.
  • На рівні органів рослини, на відміну від тварин, утворюють нові органи упродовж усього життя. Орган – це частина організму, яка мас притаманну їй будову, займає певне положення і виконує певні функції. Органи формуються у вищих рослин і поділяються на вегетативні та генеративні . Вегетативні органи – органи, які виконують основні життєві функції. Такими органами у вищих рослин є корінь та пагін. Вони забезпечують ріст, живлення, фотосинтез, дихання, транспортування речовин тощо. При зміні функції змінюються й вегетативні органи, утворюючи видозміни. Наприклад, пагони в картоплі видозмінюються в бульби, а в суниць – у вуса для вегетативного розмноження. Генеративні органи – органи, які виконують функцію формування зачатків нового покоління, їх захисту та розселення. Прикладом таких органів є шишка з насінням у сосни чи ялини, квітка, насінина й плід у таких квіткових рослин, як вишня чи яблуня.
  • На організмовому рівні більшість рослин характеризується сильним розчленуванням тіла, що обумовлено типом живлення, яке здійснюється за допомогою фотосинтезуючих пігментів: хлорофілів, каротиноїдів, фікобілінів.

Особливості процесів життєдіяльності рослин

  • Живлення в рослин фотоавтотрофне, яке забезпечує утворення вуглеводів з неорганічних речовин за рахунок використання сонячної енергії. Для деяких рослин (наприклад, петрів хрест) характерний гетеротрофний тип живлення. Рослинам притаманне також мінеральне живлення, яке забезпечує надходження води й мінеральних сполук.
  • Дихання у рослин аеробне, їм потрібен кисень, який є акцептором електронів. Вони отримують його з атмосфери або з води, де він міститься в розчиненому стані.
  • Виділення у рослин часто здійснюється клітинами й тканинами, які нічим не відрізняються від інших клітин, і спеціальних екскреторних органів у них немає. Продуктів виділення небагато і їх класифікують на дві групи: зовнішні (наприклад, леткі речовини листків) та внутрішні (наприклад, воски).
  • Подразливість у формі тропізмів і настій. Тропізми – ростові рухи в тому напрямку, який визначається однобічним впливом певного чинника середовища. Ці рухи можуть бути спрямовані у напрямку до подразника (наприклад, рух кошиків соняшнику у бік до сонця) або від нього (наприклад, ріст коренів плюща в напрямку, протилежному до світла). Результатом таких рухів є те, що рослина займає в просторі якнайсприятливіше місце й уникає всього небезпечного для її життя. Настії – ростові рухи в тому напрямку, який визначається внутрішніми чинниками, а зовнішні впливи лише зумовлюють їхнє виникнення. Такі рухи обумовлені нерівномірним ростом нижньої та верхньої частини листка, пелюсток. їх можна спостерігати протягом доби, коли світло періодично змінюється темрявою. Квіти кульбаби, латаття білого на ніч закриваються, а вранці розкриваються. А в матіоли й тютюну запашного навпаки, квітки на світлі закриваються, а за зменшення освітлення – розкриваються.
  • Рух як активне переміщення тіла в просторі відсутній. Більшості рослин властива прикріпленість до субстрату (у зв"язку з наявністю жорсткої клітинної стінки). Усю різноманітність рухових рослинних реакцій поділяють на пасивні та активні рухи. Пасивні рухи виникають під впливом вітру, течій води тощо (наприклад, перельоти насіння кульбаби). Активні рухи (наприклад, повернення листків до світла) пов"язані з ростом (ростові рухи) або зміною тиску всередині клітин (скоротливі рухи). Рухи в рослин забезпечують найкраще їх розташування у просторі, розмноження, захист від ворогів, поширення плодів і насіння тощо.
  • Ріст необмежений і здійснюється упродовж всього життя (освоєння зовнішнього середовища може здійснюватися лише шляхом росту). Завдяки росту рослини реагують на зміну умов довкілля, формують значну листкову поверхню для фотосинтезу та розгалужену кореневу систему для поглинання води й мінеральних солей. У рослин, на відміну від тварин, ріст відбувається лише в ділянках з твірною тканиною. Відповідно до місць розміщення твірної тканини розрізняють три типи росту: верхівковий, бічний та вставний. Верхівковий ріст – це ріст коренів і пагонів у довжину, який здійснюється завдяки поділу і росту клітин верхівкової твірної тканини. Потовщення стебла та кореня, або бічний ріст, відбувається за участю бічної твірної тканини. І вставний ріст – це ріст пагонів у довжину в ділянках зі вставною твірною тканиною, наприклад у міжвузлях пшениці, жита. Ріст рослин проходить нерівномірно. Період активного росту змінюється періодом його сповільнення. За періодичністю ріст рослин може бути безперервним та періодичним. При безперервному рості розміри рослини постійно збільшуються (наприклад, в однорічних рослин), а за періодичного періоди росту чергуються із періодами спокою, коли ріст рослин припиняється (наприклад, у дерев помірного клімату).
  • Розвиток супроводжується чергуванням двох поколінь: статевого (гаметофіта) і нестатевого (спорофіта). У життєвому циклі під час чергування поколінь пануючим (переважаючим) поколінням є покоління, представлене фотосинтезуючим організмом, що, як правило, довго живе.
  • Розмноження у рослин нестатеве, вегетативне та статеве. Нестатеве розмноження – це розмноження, яке відбувається за участю нестатевих клітин лише одного організму. Тому всі народжені нащадки будуть подібними до цього материнського організму. Нестатеве розмноження обмежує різноманітність нових особин, але може за короткий час забезпечити утворення велико)" кількості нащадків. Вегетативне розмноження – це розмноження вегетативними органами, їх видозмінами або багатоклітинними частинами материнського організму. У природі вегетативне розмноження сприяє швидкому зростанню чисельності рослин та їх розселенню, а також забезпечує утворення потомства там, де немає сприятливих умов для статевого розмноження. Вегетативне розмноження – це властивість, що відрізняє рослинні організми від тваринних. Статеве розмноження – це розмноження, яке відбувається за участю статевих клітин, як правило, двох батьківських організмів. За усіх випадків статевого розмноження статеві клітини зливаються і відбувається запліднення, яке здійснює поєднання ознак двох батьківських особин. Тому статеве розмноження забезпечує утворення різних особин, що полегшує пристосування виду до змін довкілля.
  • Регуляція функцій у рослин здійснюється за допомогою фітогормонів (ауксини, цитокініни, гібереліни, етилен та ін.). Рослини можуть впливати на особин свого виду або інших видів за допомогою біологічно активних сполук. Так, фітонциди вбивають мікроорганізми, алкалоїди захищають рослини від виїдання тваринами-фітофагами.
  • У ланцюгах живлення рослини є продуцентами, тобто організмами, які продукують органічну речовину з простих неорганічних речовин.
  • Поширення . На Землі вчені нараховують понад 500 тисяч сучасних видів рослин, і кожен вид представлений великою кількістю особин, які поширені на певній території – ареалі. Місцевість, де поширений певний вид рослин, називають місцезростанням. Рослини різних видів, що мають спільне місцезростання, утворюють рослинне угруповання. Історично складену сукупність видів рослин, що зростають на певній території, називають флорою, а сукупність рослинних угрупувань на певній території – рослинністю.