Общественное воспитание.

• 
  Под общественным воспитанием понимается воспитание , осуществляемое в системе «человек - человек», т. е. через непо- средственные человеческие отношения...


• 
  Общественное воспитание – это воспитание способности человека жить в обществе. Общественное воспитание существовало уже в античности.


• 
  Сочетание личностного и общественного направлений воспитания . Воспитание ребенка должно быть направлено на осмысление единства человеческого рода и себя как его...


• 
  общественного воспитания . Ее предмет - закономерности влияния социальной среды на формирование личности.


• 
  Для практики воспитания важнее всего связать закономерными отношениями эффективность воспитате. Национальное своеобразие воспитания .


• 
  Социальная педагогика изучает проблемы общественного воспитания .
  Социальное, семейное и школьное воспитание осуществляется в неразрывном единстве.


• 
  Физическое, общественное , эстетическое воспитание .
  Физическое воспитание – одна из древнейших форм целенаправленного воспитательного процесса.

На вирішення цієї проблеми спрямована робота всіх ланок суспільства, перш за все - освітньої системи.

В умовах економічної розрухи в період переходу до ранкових відносин відбуваються процес моральної та соціальної деградації певної частини учнівської молоді, надмірне захоплення негативними формами комерційного бізнесу, низькопробними зразками вітчизняної та імпортованої зарубіжної культури. Тому вже сьогодні (бо завтра вже може бути пізно) необхідно поставити питання про виховання громадянина країни, звертаючи особливу увагу на виховання підростаючого покоління.

Головна мета громадянського виховання , як стверджує академік АПН О. Сухомлинська, - це підготовка молоді до життя у громадянському демократичному суспільстві, у взаємопов"язаному світі; визнання та прийняття цінностей, що виступають головними, визначальними для даного суспільства. Актуальність громадянського виховання підтверджує опитування молоді. В одному з міст Донецької області міська рада проводила опитування старшокласників, учнів ПТУ, студентів технікумів і ВНЗ на тему проблеми "Хто ми, для чого ми?". Наведемо тільки деякі запитання та відповіді на них.

У чому ви бачите сенс життя? Відповіді: "Перемогти в боротьбі за існування", "Сенс життя? Праця та справедлива винагорода за неї", "Сенс? У накопиченні капіталу".

Що для вас Батьківщина? Відповіді: "Це те, що неможливо зрадити!"; "Це те, що важко відірвати від серця, якою би вона не була". Але були й такі відповіді: "Батьківщина для мене пусте слово"; "Зараз немає для мене Батьківщини"; "Батьківщина? Для мене ніщо, як і я для неї - ніщо"; "Раніше "Батьківщина" було чимось значним, але зараз вона мені ні про що не каже"; "Нічого визначального. Зараз у людей умертвили почуття Батьківщини. Люди прагнуть виїхати за кордон".

Такі думки висловлювала значна частина школярів. Аналізуючи ці опитування, зробимо висновки:

1. Виховання рис громадянськості - досить актуальне питання. Воно не може бути турботою тільки педагогічних колективів шкіл і ВНЗ. Це проблема й турбота всієї країни!

2. Обмежуватись тільки громадянським вихованням ми не можемо. Складова громадянського виховання - це інтегрована єдність політичних, правових, соціальних, духовних проблем.

3. Негативні відповіді респондентів збуджуються правовою, соціальною незахищеністю, занепадом моралі, політичною нестабільністю в державі.

Тепер, маючи загальну уяву про громадянське виховання , спробуємо дати його визначення . Можна погодитися з формулюванням, яке було викладене в "Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку Української держави": це - процес формування громадянськості як інтегрованої якості особистості, що дає можливість людині відчувати себе морально, соціально, політично та юридично дієздатною та захищеною.

Які ж основні підходи до громадянського виховання особистості? Виховати громадянина - означає передати досвід попередніх поколінь у суспільному житті.

Що являється змістом громадянськості? Це - система загальнолюдського ціннісного ставлення до глобальних, державних проблем, соціальних груп, окремих особистостей, їх діяльності, до явищ громадського життя та свідомості.

Одним із головних завдань громадянського виховання має бути розвиток патріотизму - любові до свого народу, до Батьківщини, до її національних героїв та історичного минулого.

Виховання патріотизму особистості передбачає прищеплення національної свідомості. Важливим показником громадянської зрілості є збереження української мови, досконале володіння нею. В умовах глобалізації людського суспільства громадянське виховання включає також почуття єдності й унікальності життя на Землі, повагу до всіх народів, їх прав, інтересів і цінностей.

Вважливим є виховання розвиненої правосвідомості - усвідомлення своїх прав, свобод, обов"язків. Однією з важливих складових змісту громадянського виховання є розвиток політичної культури. Вона включає належну політичну компетентність, знання про державу, політичні організації та інститути, принципи, процедури та регламенти суспільної взаємодії, порядок виборів.

Ще однією важливою складовою громадянського виховання є моральне виховання. Воно включає прищеплення гуманістичних рис. Значне місце у змісті громадянського виховання займає формування культури поведінки особистості, що ґрунтується на нормах моралі, законів, традицій, учинків людини. Загальнолюдські аспекти громадянського виховання мають за мету формування в особистості свідомого прагнення до захисту та збереження світової духовної культури.

Результативність громадянського виховання великою мірою залежить від того, наскільки ті чи інші форми та методи виховної діяльності стимулюють розвиток активності, свідомості, цілеспрямованості, самоорганізації, самоуправління.

Ці питання вирішує громадянська освіта, яка посідає важливе місце в системі громадянського виховання. Головна мета громадянської освіти - виховання громадянина, який повинен володіти певними знаннями (про права та свободи людини, про демократію, про державу й т. п.), уміннями (критично мислити, аналізувати політичну ситуацію, висловлювати й відстоювати свою точку зору, співробітничати з іншими людьми тощо), цінностями (повага до прав інших, толерантність, компромісність та ін.), а також бажанням брати участь у суспільно-політичному житті.

Виходячи з цього, в учителя повинні бути:

• визначена чітка громадянська позиція, що висловлює повагу до основ конституційного ладу держави;
• прищеплена система цінностей учителя, куди входять розуміння складності світу й визнання толерантності;
• вироблений демократичний стиль педагогічної роботи - прагнення до розуміння та сприйняття різноманіття думок і точок зору, компромісу, уміння чути та підтримувати власну думку дитини;
• вихована висока комунікативна культура вчителя, що передбачає залучення учнів до творчої участі у плануванні й регулюванні освітнього процесу.

Таким чином, можна зроби висновок: якщо ми хочемо примножити здобутки попередніх поколінь, збільшити їх, необхідно дбати про виховання підростаючого покоління в цих складних соціально-політичних умовах життя суспільства.

Под общественным (социальным) воспитанием понимают воспитание, направленное на обеспечение гармонии общественных и личных интересов, баланса между ответственностью общества перед личностью и личности перед обществом путем непосредственных человеческих отношений, а также с помощью специально созданных для этой цели общественных институтов (благотворительных фондов, организаций, обществ, ассоциаций и т.п.).

Проблемы общественного воспитания изучает социальная педагогика (лат. Socium - общество). В конце XX в. социальная педагогика выделилась как самостоятельная отрасль педагогических знаний. Она изучает освитньовиховний потенциал общества, способы педагогизации социальной среды для более успешной социализации и развития личности в течение всей жизни. В частности, исследует влияние семьи, неформальных объединений, средств массовой информации, церкви. В поле зрения социальной педагогики находятся проблемы "групп риска", в которые входят люди, оказавшиеся в сложных и критических условиях, - безработные, бомжи, наркоманы, пьяницы, проститутки, преступники, больные, вышедшие из мест лишения свободы и попали в преступные группы и запрещены религиозные секты и под. Этим людям особенно нужна квалифицированная педагогическая помощь. Социальная педагогика изучает также особенности процессов воспитания в зрелом и пожилом возрасте, в условиях трансформации человеческих отношений под прессингом рыночных отношений, жесткой конкурентной борьбы. Интересуют ЕЕ и проблемы деловой карьеры, женского воспитания, удовлетворение работой, организации досуга. Она ищет пути активного сотрудничества с церковью в духовном развитии людей.

В развитых странах практическая организация общественного воспитания выделилась в профессиональное занятие и получила название "социальная работа". Как система гуманистических услуг тем, кто в этом нуждается, социальная деятельность возникла еще в библейские времена (как благотворительность, религиозный долг человека), однако как профессия, требующая специальной подготовки, признана лишь в конце прошлого века.

Срок "практическая социальная работа" используется с 1970 года. Ранее эта работа имела разные названия: работа с клиентом, работа с группами, в общинах; социальное обеспечение детей, семейные услуги, медицинская социальная работа, психиатрическая, работа в исправительных учреждениях; работа с бедными, инвалидами, умственно отсталыми, с детьми, разбавленные ухода; алкоголиками.

В настоящее время сферами практической работы считаются: семья, помощь детям, здравоохранение, душевнобольные, социальная работа по профессиям, старики, образование и исправительные учреждения.

Социальная работа с семьей проводится с целью улучшения материально-бытовых условий жизнедеятельности семьи, расширение ее возможностей в осуществлении прав и свобод, определенных международными и государственными документами, обеспечение полноценного физического, нравственного и духовного развития всех ее членов, привлечения их к трудовой деятельности. Одним из основных объектов социальной работы является молодая семья и семьи, имеющие проблемы в семейном воспитании: неблагополучные, многодетные, студенческие семьи, семьи мигрантов и беженцев, семьи с детьми и родителями-инвалидами, семьи с нестандартной ребенком, бедные и малообеспеченные семьи, семьи одиноких и несовершеннолетних матерей, другие.

Социальная работа с семьей осуществляется путем социальной профилактики, социальной помощи, социального патронажа, социальной реабилитации.

Социальная профилактика заключается в организации работы, направленной на устранение условий и причин возникновения проблем в семье: конфликтов, разводов, стрессовых состояний, ошибок, безответственного отцовства и под.

Социальная помощь имеет целью предоставления семьи в условиях конкретной ситуации различных социальных услуг: психолого-педагогических, правовых, социально-медицинских, материальных. Например, разъяснение условий получения льгот, предоставляемых молодым семьям, женщинам, одиноким; предоставление различных видов социальных услуг семьям, которые стали жертвами экологической катастрофы; консультация для молодых людей, которые собираются вступить в брак и под.

Социальный патронаж направлен на постоянное сопровождение семей, которые нуждаются в поддержке (малообеспеченных, многодетных, с детьми-инвалидами и других).

Социальная реабилитация - это оказание помощи молодой семье с целью преодоления семейных конфликтов, кризисных состояний, дисгармонии во взаимоотношениях, временных или постоянных трудностей в жизнедеятельности семьи, которые появляются в результате тяжелых заболеваний, имущественных потерь, конфликтных отношений, а также тем, кто оказался в состоянии безысходности, беспомощности или одиночества. Эта работа проводится как с каждым членом семьи индивидуально, так и со всей семьей.

Создание отечественной системы общественной поддержки детей и молодежи сегодня находится на начальной стадии. Начата подготовка кадров для социальной работы на государственном уровне. Однако общественная инициатива, которая движет эти процессы в других странах, пока отсутствует, несмотря на то, что реформы продолжаются уже почти десять лет и есть необходимость в организации социальной помощи людям.